Етапи розвитку

Фото 1Селище Асканія-Нова (Ascania Nova, Neu Askanien, Neu Anhalt, Neu Köthen та Gross Tschaply - Великі Чапли) було засноване 1841 року як маєток німецького герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського в урочищі Великі Чапли на Чумацькому шляху, що вів до Криму. У 1828 р. герцог придбав у російського уряду дві ділянки казенного степу (під номерами 47 та 71) у Дніпровському повіті Таврійської губернії.

Фальц-Фейн Ф.ЕУ 1856 р. герцозький маєток придбав німецький колоніст Фрідріх Фейн. Він успішно займався розведенням овець, його отари сягали 100 тисяч голів, а в окремі роки й 400 тисяч. Своєю світовою славою Асканія-Нова завдячує правнуку Фрідріха Фейна - Фрідріху Едуардовичу Фальц-Фейну (1863-1920), ім'я якого з 1994 року носить Біосферний заповідник "Асканія-Нова". З 1897 р. він створює зоологічний та ботанічний парки, а з 1898 р. - природничий музей. На це витрачалися величезні кошти (20-40 тис. рублів щорічно), отримані від продажу овець і вовни. Слава про рукотворний рай у степу розійшлася далеко за межами Російської імперії. Ще за життя Ф.Е. Фальц-Фейна неодноразово у науковій літературі та на з'їздах природоохоронців порушувалося питання про перетворення приватного маєтку "Асканія-Нова" з його заповідним степом, зоологічним і ботанічним парками у національний заповідник. Після Жовтневої революції 1917 року Асканія-Нова набуває належного їй стану. Декретом Ради Народних Комісарів УРСР від 1 квітня 1919 р. акліматизаційний зоологічний парк та ділянку цілинного степу оголошено Народним заповідним парком у відомстві Народного Комісаріату освіти. Декретом Ради Народних комісарів УРСР "Про Асканію-Нову" від 8 лютого 1921 р. маєтки Асканія-Нова та Доренбург були оголошені Державним степовим заповідником Української Соціа­лістичної Радянської республіки. На заповідник покладалося завдання вивчити в умовах степу щонайбільше тваринних та рослинних родів, "забезпечити та вивчити цілинний степ і його природу, зберегти, акліматизувати та масово розвести тваринні і рослинні роди й раси народногосподарського значення".

Іванов Ілля ІвановичДля охорони й вивчення тваринного та рослинного світів степу, а також для вирощування цінних насаджень в Асканії-Нова багато зробили вчені, що тут плідно працювали: біологи М.М. Завадовський, І.І. Іванов та О.С.Серебровський, ботаніки  Й.К. Пачоський, академік В.М. Сукачов, М.С. Шалит та О.А. Яната, географ акад. П.К. Козлов, ґрунтознавець акад. О.Н. Соколовський, енто­молог С.І. Медведєв, зоологи О.О. Браунер, О.П. Гуналі, В.В. Станчинський, Г.О. Успенсь­кий та Б.К. Фортунатов та інші.

Відлік своєї історії Інститут розпочав із січня 1909 року, коли в Асканії- Нова було створено спеціальне фізіологічне відділення, де відомий вчений І.І. Іванов вперше розробляв, удосконалював і використовував новий зоотехнічний метод штучного запліднення  тварин. У 1910 р. в Асканії нова була відкрита зоотехнічна станція фізіологічного відділення при управлінні ветеринарної служби Міністерства внутрішніх справ Росії. У 1916 р. на її базі створили дослідну станцію з вівчарства Петровської академії сільського і лісного господарства.

У 1931 році на базі зоотехнічної станції та інших відділів заповідника в Асканії був створений Науково-дослідний інститут гібридизації та акліматизації тварин "Асканія-Нова", який в 1940 році отримав статус Всесоюзного та ім'я академіка М.Ф. Іванова. Видатний вчений М.Ф. Іванов збагатив зоотехнічну науку методикою виведення нових і вдосконалення існуючих порід. Він вважається засновником теорії породоутворення і розведення тварин за лініями. Академік М.Ф. Іванов вивів одну з найкращих у світі тонкорунних порід овець -асканійського мериноса, створив українську степову білу породу свиней, радянських корридейлів, гемпшир-цигайських, лінкольн-волоських   та   лінкольн-курдючних   овець. На основі гібридизації дикого муфлона з асканійськими мериносами були виведені гірські мериноси. Михайло Федорович заснував велику школу учнів і послідовників. Асканія перетворилася на великий науково-дослідний центр з багатющою базою. З 1927 по 1940 рік з асканійського стада було передано колгоспам та радгоспам України більше 17 тисяч голів племінних тонкорунних овець.

Л.К. ГребеньАсканійці завжди пам’ятатимуть подвиг учених інституту й робітників його дослідного господарства в роки Великої Вітчизняної війни. Вони евакуювали на схід тварин і зберегли породи овець і свиней. 26 серпня 1941 р. своїм ходом з Асканії вирушили на схід отари овець у 7 тисяч голів, стадо свиней у 195 голів, гурт великої рогатої худоби в 250 голів, а також 51 зубробізон. Евакуацію здійснювали більше 100 осіб, у тому числі 20 чабанів, 18 свинарів і 40 скотарів. Загальне керівництво евакуацією виконував майбутній академік Л.К. Гребень. Племінні тварини повернулися до Асканії лише у жовтні-листопаді 1944 року. З евакуйованих семи тисяч овець до Асканії повернулися лише 1544 голови, у тому числі 639 голів асканійської породи, з них 165 чистопорідних маток і 48 дорослих баранів. Збережене завдяки мужності, стійкості й самовідданій праці робітників дослідного господарства разом з ученими ядро нових порід овець, свиней та великої рогатої худоби послужило основою їх відродження у повоєнні роки.

ІвановПостановою Ради Міністрів УРСР від 10 травня 1956 р. ВНДІГАТ "Асканія-Нова" ім. М.Ф. Іванова був реорганізований в Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів "Асканія-Нова". У 1969 р. Інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за заслуги у розвитку біологічної та сільськогосподарської науки, створення нових високопродуктивних порід тварин. У 1992 р. інститут був перейменований в Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" Української Академії аграрних наук. Ще 1989 року у складі УНДІТ "Асканія-Нова" було виділено у самостійну держбюджетну установу Біосферний заповідник "Асканія-Нова", який у 1995 р. став самостійним.

У 1998 р. Інститут тваринництва "Асканія-Нова" за наукові досягнення в галузі вівчарства та їх впровадження   отримує статус Національного наукового селекцшно-генетичного центру з вівчарства.

Історія Інституту тваринництва "Асканія-Нова" - це, насамперед, історія вчених, які на принципах настирливого наукового пошуку, наступності у розвитку наукових напрямків закладали перші підвалини вітчизняної біології, створюючи основи розвитку сільсько­господарської науки.

ПольськаЗа період діяльності науково-дослідної установи в Асканії-Нова розпочинали свій творчий шлях у науці, плідно працювали певний час або все своє життя більше 60 докторів, близько 130 кандидатів сільськогосподарських, біологічних, ветери­нарних, економічних і філологічних наук.

Ми пишаємося тим, що в стінах нашого закладу працювали академіки АН СРСР, член-кореспонденти АН СРСР, академіки та член-кореспонденти ВАСГНІЛ, академіки та член-кореспонденти УААН, імена яких відомі у наукових колах не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами.

Найбільша гордість Інституту сьогодні - дієвий, згуртований колектив. Його ядро складають вчені, які присвятили більшу частину свого життя розвитку вітчизняної сільськогосподарської науки, становленню закладу та досягненню ним високого авторитету.

Щорічно ряди науковців Інституту поповнюються висококваліфікованою молод­дю, яка отримує наукові знання через аспірантуру, що плідно працює протягом більше ніж півстоліття.

Директорами інституту працювали:

Бега Федот Федотович

[1931-1934]

Нурінов Олександр Огейович

[1934-1937]

Пахмурін Костянтин Костянтинович

[1937-1941]

Лисогоров Василь Гнатович

[1941-1950]

Балашов Микола Тимофійович

[1950-1961]

Мокєєв Олександр Юхимович

[1961-1964]

Крутипорох Федір Іванович

[1964-1974]

Ворон Пилип Петрович

[1974-1977]

Макушенко Микола Олександрович

[1977-1980]

Мусієнко Юрій Сергійович

[1980-1995]

Туринський Василь Михайлович

[1995-2001]

Омельченко Лідія Олександрівна

[2001-2004]

Вороненко Володимир Іванович

[2004-2011]

З 2011 року Інститут очолює Вдовиченко Юрій Васильович