Етапи розвитку
Селище Асканія-Нова (Ascania Nova, Neu Askanien, Neu Anhalt, Neu Köthen та Gross Tschaply - Великі Чапли) було засноване 1841 року як маєток німецького герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського в урочищі Великі Чапли на Чумацькому шляху, що вів до Криму. У 1828 р. герцог придбав у російського уряду дві ділянки казенного степу (під номерами 47 та 71) у Дніпровському повіті Таврійської губернії.
У 1856 р. герцозький маєток придбав німецький колоніст Фрідріх Фейн. Він успішно займався розведенням овець, його отари сягали 100 тисяч голів, а в окремі роки й 400 тисяч. Своєю світовою славою Асканія-Нова завдячує правнуку Фрідріха Фейна - Фрідріху Едуардовичу Фальц-Фейну (1863-1920), ім'я якого з 1994 року носить Біосферний заповідник "Асканія-Нова". З 1897 р. він створює зоологічний та ботанічний парки, а з 1898 р. - природничий музей. На це витрачалися величезні кошти (20-40 тис. рублів щорічно), отримані від продажу овець і вовни. Слава про рукотворний рай у степу розійшлася далеко за межами Російської імперії. Ще за життя Ф.Е. Фальц-Фейна неодноразово у науковій літературі та на з'їздах природоохоронців порушувалося питання про перетворення приватного маєтку "Асканія-Нова" з його заповідним степом, зоологічним і ботанічним парками у національний заповідник. Після Жовтневої революції 1917 року Асканія-Нова набуває належного їй стану. Декретом Ради Народних Комісарів УРСР від 1 квітня 1919 р. акліматизаційний зоологічний парк та ділянку цілинного степу оголошено Народним заповідним парком у відомстві Народного Комісаріату освіти. Декретом Ради Народних комісарів УРСР "Про Асканію-Нову" від 8 лютого 1921 р. маєтки Асканія-Нова та Доренбург були оголошені Державним степовим заповідником Української Соціалістичної Радянської республіки. На заповідник покладалося завдання вивчити в умовах степу щонайбільше тваринних та рослинних родів, "забезпечити та вивчити цілинний степ і його природу, зберегти, акліматизувати та масово розвести тваринні і рослинні роди й раси народногосподарського значення".
Для охорони й вивчення тваринного та рослинного світів степу, а також для вирощування цінних насаджень в Асканії-Нова багато зробили вчені, що тут плідно працювали: біологи М.М. Завадовський, І.І. Іванов та О.С.Серебровський, ботаніки Й.К. Пачоський, академік В.М. Сукачов, М.С. Шалит та О.А. Яната, географ акад. П.К. Козлов, ґрунтознавець акад. О.Н. Соколовський, ентомолог С.І. Медведєв, зоологи О.О. Браунер, О.П. Гуналі, В.В. Станчинський, Г.О. Успенський та Б.К. Фортунатов та інші.
Відлік своєї історії Інститут розпочав із січня 1909 року, коли в Асканії- Нова було створено спеціальне фізіологічне відділення, де відомий вчений І.І. Іванов вперше розробляв, удосконалював і використовував новий зоотехнічний метод штучного запліднення тварин. У 1910 р. в Асканії нова була відкрита зоотехнічна станція фізіологічного відділення при управлінні ветеринарної служби Міністерства внутрішніх справ Росії. У 1916 р. на її базі створили дослідну станцію з вівчарства Петровської академії сільського і лісного господарства.
У 1931 році на базі зоотехнічної станції та інших відділів заповідника в Асканії був створений Науково-дослідний інститут гібридизації та акліматизації тварин "Асканія-Нова", який в 1940 році отримав статус Всесоюзного та ім'я академіка М.Ф. Іванова. Видатний вчений М.Ф. Іванов збагатив зоотехнічну науку методикою виведення нових і вдосконалення існуючих порід. Він вважається засновником теорії породоутворення і розведення тварин за лініями. Академік М.Ф. Іванов вивів одну з найкращих у світі тонкорунних порід овець -асканійського мериноса, створив українську степову білу породу свиней, радянських корридейлів, гемпшир-цигайських, лінкольн-волоських та лінкольн-курдючних овець. На основі гібридизації дикого муфлона з асканійськими мериносами були виведені гірські мериноси. Михайло Федорович заснував велику школу учнів і послідовників. Асканія перетворилася на великий науково-дослідний центр з багатющою базою. З 1927 по 1940 рік з асканійського стада було передано колгоспам та радгоспам України більше 17 тисяч голів племінних тонкорунних овець.
Асканійці завжди пам’ятатимуть подвиг учених інституту й робітників його дослідного господарства в роки Великої Вітчизняної війни. Вони евакуювали на схід тварин і зберегли породи овець і свиней. 26 серпня 1941 р. своїм ходом з Асканії вирушили на схід отари овець у 7 тисяч голів, стадо свиней у 195 голів, гурт великої рогатої худоби в 250 голів, а також 51 зубробізон. Евакуацію здійснювали більше 100 осіб, у тому числі 20 чабанів, 18 свинарів і 40 скотарів. Загальне керівництво евакуацією виконував майбутній академік Л.К. Гребень. Племінні тварини повернулися до Асканії лише у жовтні-листопаді 1944 року. З евакуйованих семи тисяч овець до Асканії повернулися лише 1544 голови, у тому числі 639 голів асканійської породи, з них 165 чистопорідних маток і 48 дорослих баранів. Збережене завдяки мужності, стійкості й самовідданій праці робітників дослідного господарства разом з ученими ядро нових порід овець, свиней та великої рогатої худоби послужило основою їх відродження у повоєнні роки.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 10 травня 1956 р. ВНДІГАТ "Асканія-Нова" ім. М.Ф. Іванова був реорганізований в Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів "Асканія-Нова". У 1969 р. Інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора за заслуги у розвитку біологічної та сільськогосподарської науки, створення нових високопродуктивних порід тварин. У 1992 р. інститут був перейменований в Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова "Асканія-Нова" Української Академії аграрних наук. Ще 1989 року у складі УНДІТ "Асканія-Нова" було виділено у самостійну держбюджетну установу Біосферний заповідник "Асканія-Нова", який у 1995 р. став самостійним.
У 1998 р. Інститут тваринництва "Асканія-Нова" за наукові досягнення в галузі вівчарства та їх впровадження отримує статус Національного наукового селекцшно-генетичного центру з вівчарства.
Історія Інституту тваринництва "Асканія-Нова" - це, насамперед, історія вчених, які на принципах настирливого наукового пошуку, наступності у розвитку наукових напрямків закладали перші підвалини вітчизняної біології, створюючи основи розвитку сільськогосподарської науки.
За період діяльності науково-дослідної установи в Асканії-Нова розпочинали свій творчий шлях у науці, плідно працювали певний час або все своє життя більше 60 докторів, близько 130 кандидатів сільськогосподарських, біологічних, ветеринарних, економічних і філологічних наук.
Ми пишаємося тим, що в стінах нашого закладу працювали академіки АН СРСР, член-кореспонденти АН СРСР, академіки та член-кореспонденти ВАСГНІЛ, академіки та член-кореспонденти УААН, імена яких відомі у наукових колах не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами.
Найбільша гордість Інституту сьогодні - дієвий, згуртований колектив. Його ядро складають вчені, які присвятили більшу частину свого життя розвитку вітчизняної сільськогосподарської науки, становленню закладу та досягненню ним високого авторитету.
Щорічно ряди науковців Інституту поповнюються висококваліфікованою молоддю, яка отримує наукові знання через аспірантуру, що плідно працює протягом більше ніж півстоліття.
Директорами інституту працювали:
Бега Федот Федотович |
[1931-1934] |
Нурінов Олександр Огейович |
[1934-1937] |
Пахмурін Костянтин Костянтинович |
[1937-1941] |
Лисогоров Василь Гнатович |
[1941-1950] |
Балашов Микола Тимофійович |
[1950-1961] |
Мокєєв Олександр Юхимович |
[1961-1964] |
Крутипорох Федір Іванович |
[1964-1974] |
Ворон Пилип Петрович |
[1974-1977] |
Макушенко Микола Олександрович |
[1977-1980] |
Мусієнко Юрій Сергійович |
[1980-1995] |
Туринський Василь Михайлович |
[1995-2001] |
Омельченко Лідія Олександрівна |
[2001-2004] |
Вороненко Володимир Іванович |
[2004-2011] |
З 2011 року Інститут очолює Вдовиченко Юрій Васильович |